Логін:
Пароль:

Сайт села Глибоке

Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія села Глибоке

Коротка історична довідка про село Глибоке Богородчанського району

ГЛИБОКЕ — село, центр сільської Ради, віддаль до районного центру — 11 км, до автомагістралі Надвірна — Івано-Франківськ — 9 км, до найближчої залізничної станції Івано-Франківськ — 28 км. Населення — 1401 чоловік.

В минулому Сільраді підпорядковувалось село Хмелівка.

В селі знаходилась садиба колгоспу ім. Шевченка. Господарство мало 3181 га земельних угідь і вирощувало льон-довгунець, озиму пшеницю, жито, кукурудзу, картоплю і кормові буряки. В колгоспі був цегельний завод, пилорама, працювала ощадна каса. У Глибокому працюють: дев'ятирічна школа, клуб, бібліотека, а також фельдшерсько-акушерський і ветеринарний пункти, відділення зв'язку, 3 магазини, бар. За післявоєнний час зведено 389 будинків.

В 1943 році через село проходили загони партизанського з'єднання С. А. Ковпака.

Перша письмова згадка про Глибоку належить до другої половини XVII століття.


Село Глибока

1. Географічні відомості.

2. Історична довідка.

Село Глибока

Богородчанського району
Івано-Франківської області
Площа - 37 квадратних кілометрів.
Населення - 1475 мешканців.
Географічні координати : 240 25' 43''сх.д.
48 °47'36"пн.ш.
Село розташоване на півночі Богородчанського району. На заході межує з Хмелівкою, на півдні з Глибівкою, на південному-сході з Саджавою, на північному-сході з Лесівкою, на півночі з селом Грабівка Калушського району.
Відстань до районного центру - 10 км, відстань до залізниці -28 км (місто Івано-Франківськ).
На території села цегельний завод, чотири пилорами. В селі налічується 435 господарств. 

Глибоке сховалося поміж лісами,
Між глибокими ярами,
Там люди живуть розумні і щирі
І завжди у мирі в єдиній вірі.
Церква Димитрія щиро вітає,
Молитися Богу вона закликає,
Чи радість у нас, чи тривога-
Усі поспішають до Бога.
Тут діти маленькі до школи спішать,
Це ж їм закладати майбутнього сад,
Летіти, мов птахи у вирій,
І славить Глибоке у мирі.
Закохані пари сонце стрічають,
Лелеки клекочучи їх проводжають,
Музики весільної грають завзято,
Сьогодні усіх вас вітаєм із святом.
Хоч трудяться люди і в полі, і вдома,
Хай з вами не буде ніколи утома.
Щоб в кожному серці „Пісенна скарбниця”
Навіки з любов'ю могла поселиться.
 
Село Глибока Богородчанського району Івано-Франківської області, віддалене 10 кілометрів від Богородчан, 28 км від Івано-Франківська.
Глибоке розташоване серед менших і більших сіл, таких як Саджава, Глибівка, Хмелівка і Лесівка. Село розташоване в долині між двома тереновими підвищеннями-горбами, які мабуть у сиву давнину творили береги великої ріки. Селом пропливає невеличкий потік, що починається джерелом у лісі, під горою. Вода в цьому потоці чиста; з неї користали люди, яких сади, городи разом із хатами та господарськими забудовами тягнулись обабіч цього потока. В селі були й криниці, але небагато. В часи повені потік перемінявся в бистру ріку, зриваючи невеликі мости та кладки.
У 1939 році було в селі 1570 мешканців, а за національністю 1555 українців і 15 жидів. Була одна польська родина, що розмовляла українською мовою, живучи серед українського населення. В селі ще жили чотири жидівські заможні родини, які доробилися маєтку з корчмарства. В 1934 році ці чотири родини переїхали до Станиславова. Саме цього року в нашому селі помітно розвинулися кооперативна крамниця й молочарня, так що із зростом свідомості й услід за кличем «свій до свого» та з широко розгорненою акцією протиалкогольного товариства «Відродження» — жидам у селі вже нічого було робити й цим самим не було потреби в ньому жити. З їхнім виїздом закінчилися продаж і вживання алкогольних напоїв. Ті, що пиячили, згодом стали порядними, чесними людьми. Також багато з наших мужчин перестало курити, а молодь і поготів, щоб не дати заробити тютюновій монополії нам ворожої польської держави.
Загалом мешканці нашого села були вбогі; в міру популяційного приросту зменшувався маєтковий стан, бо вже не було чого ділити. В селі були й такі, що в згаданих багатих жидів працювали за одного злотого денно.
Архітектурною окрасою села була п'ятибанна дерев'яна церква, а побіч неї дзвіниця. Церкву збудовано перед Першою світовою війною, з так званих брусів. Довкруги церкви росли стрункі запашні липи. Біля церкви був великий майдан, який служив для культурних розваг і вправ молоді місцевого «Лугу», а в першу чергу для гаївок у час Великодня. Недалеко церкви було велике приходство. Парохом був о. Василь Гординський. Наш парох обслуговував ще дві дочірні церкви — Хмелівку і Лесівку. Ставок з рибами в межах приходства підкреслював мальовничість садиби.
У селі було дві чотирикласні школи. Батьки залюбки посилали своїх дітей до школи, розуміючи вагу освіти. Наше село з кожним днем ставало більш свідомим, більш патріотичним. Приблизно в 1933 році впроваджено в школі обов'язкову польську мову.
Національну свідомість села слід завдячувати молодій, ідейній людині, політичному в'язневі польських тюрем, Гаврилюкові (його імені вже не пригадую). Відбувши кару, вертається до села і закладає велике кравецьке підприємство, в якому навчаються кравецтва і юнаки з довколишніх сіл. Там шиються (очев. безкоштовно) лугові однострої для хлопців і дівчат. Улаштовує фестини з походами і спортовними змаганнями як у нас, так і в сусідніх селах.
У 1934 році збудовано будинок філії «Просвіти». В читальні збиралося багато людей, головним чином молодь, пам'ятаючи Гаврилюкові слова, що «національна свідомість заключається у знанні своєї історії, географії, традиції, народних звичаїв та обичаїв». Деякі позичали книжки в бібліотеці і читали вдома.
Коли так роздумую над життям-буттям нашого села, то годиться відмітити працьовитість українського жіноцтва – дівчат, молодиць і старших віком. Всі вони були просто невтомні. Це не означає, що мужчини були осторонь від праці. Мужчини працювали часто навіть дуже тяжко, та все ж інколи знаходили час і для себе – чи розважитись у спорті, чи поцікавитись політикою.
   
Жінки білили полотно в нашому потоці, шили з нього жіночі й чоловічі сорочки; його вживали на рушники, скатертини й верети. Мужчини вживали полотняних штанів до праці в полі. Тому в нашому селі плекали льон і коноплі, із стебел яких виготовлялось волокно, а з насіння олію. З волокон-прядива поставали нитки, які вручну прялись на веретенах. Цю працю виконувалось зимою. Жінки звичайно сходилися в більшій хаті із своїми куделями, повісмом і клоччям. При піснях і веселім гурті робота виконувалась краще вперед. З конопляного прядива наші жінки робили мішки на збіжжя і картоплю. Етап отого домашнього виробництва тривав цілий Божий рік, почавши від вирощування льону й конопель по-через зривання, тіпання й чесання прядива, а далі прядіння, не згадуючи вже самого виробу полотна на примітивних дерев'яних верстатах.
Усе було гаразд, коли було погодно, а в бурю чи повінь жінки постійно турбувались, бідкались, що піде з водою уся їхня праця.
У 1940 році однієї ночі на вантажних авто приїхало кількасот більшовицьких солдатів, оточили село, забрали священика разом із родиною, війта і солтиса з їхніми родинами та багато свідомих людей нашого села і вивезли на Сибір.
Навряд чи коли-небудь у житті ще побачу моє рідне село, якого не можна забути.
Хай оцей мій коротенький спогад, який писав я із серцем і любов'ю, пригадає моїм односельчанам наше життя-буття на своїй, скропленій слізьми і кров'ю, рідній землі.
Встановлено, що село Глибоке виникло ще в ІІ-й половині XVII століття. Основним заняттям наших односельчан в давнину було землеробство. Землі наші не врожайні, угноювались погано, погано і оброблялися, а тому врожаї збиралися мізерні, а якщо ще враховувати слоти і посухи, які чергувалися через рік, то село ледве животіло.

В селі пройшов процес розшарування: появились багаті, бідні, маса безземельних жебраків, які бродили по всіх околицях щоб випросити кусок хліба на прожиття. По всіх сусідніх селах були на службі з самого дитинства багато наших односельчан.
Село належало польським магнатам, які закріпачили все населення. Основним соціальним обличчям села була бідність і культурна відсталість. Низькі рублені хатинки, покриті соломою в кращому випадку гонтою чи дранкою, без димарів тулилися одна до одної.
Домоткання з вишивкою вбрання і масово ходаки на ногах, а на зиму саморобні кожухи, а на голові бараняча кучма – постійний вигляд селянина з Глибокого.
Культурним і єдиним центром була сільська церква, з її церковним хором і Богослужінням, та коляди з вертепом, і Христові походи на Великдень.
Пісенне, мальовниче село Глибоке розташоване у перед-гірській зоні Карпат, протяжністю 3 км вздовж безіменного потічка, який впадає в Бистрицю Солотвинську.
Зростає соціальний розвиток села, яке повністю газифіковане, на території якого знаходиться ЗОШ І-ІІ ст. в якій навчається 231 учень, дитячий садок "Калинка", який утримує 15 дітей молодшого віку, ФАП, БК на 500 місць, в якому працюють слідуючі художні колективи: народний хор, фольклорно-етнографічний колектив "Пісенна скарбниця" вокальна група дівчат, художнє слово читання, майстри народних виробів - різьба по дереву, художнє оформлення, малювання картин.
В центрі села красується пам'ятник Т.Г .Шевченка, на краю села пам'ятник воїнам визволителям, неподалік - героям УПА. На кладовищі висипана козацька могила.
До відзначення 15-ї річниці Незалежності України фольклорно-етнографічний ансамбль "Пісенна скарбниця" підійшли з хорошими результатами праці в розвитку українського фольклору та етнографії.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Виконавчий комітет Глибоківської сільської Ради депутатів трудящих створений постановою Станіславського облвиконкому від 5 лютого 1940 року, а перші вибори сільської Ради відбулися в грудні 1940 року.

Під час фашистсько-німецької окупації Глибоківська сільська Рада тимчасово припинила свою роботу і поновила її 1944 році.
З серпня місяця 1970 року до Глибоківської сільської Ради приєднана Хмелівська сільська Рада, яка ліквідована згідно рішення облвиконкому. До складу сільської Ради входять села Глибоке і Хмелівка з центром в селі Глибоке. В 1992 році від Глибоківської сільської Ради народних депутатів відокремлено село Хмелівка і створена Хмелівська сільська Рада народних депутатів з центром в селі Хмелівка.
Сільська Рада відає культурним і господарським будівництвом в селах, встановлює сільський бюджет, забезпечує охорону прав громадян.
Всю діяльність сільської Ради відображено в протоколах сесії та засідання виконкому, документах постійних комісій.
З 1977 року сільська Рада змінила назву і стала називатися Виконавчий комітет Глибоківської сільської Ради народних депутатів. Ця назва була до 2000 року. Потім змінила назву на Глибоківську сільську Раду.
Документи сільської ради за 1950-2000 роки передано на зберігання в архівний відділ РДА. Документи з особового складу за 1950-2000 роки впорядковані, описані і зберігаються в сейфі сільської Ради.
Пізніше була й школа, спочатку двокласна а потім чотирикласна з двома вчителями. Навчання було платне і не всі діти мали змогу вчитися. Вчилися діти більш заможних селян. Тому більшість селян були неграмотні. Зараз вигляд села змінився.
Замість курних хат виросли добротні будинки, переважно з цегли, під шифером або цинковою бляхою.
  
480 дворів, в яких проживає 1501 житель. Село електрофіковано, газифіковано. Добробут села зріс буденною окрасою кожної сім'ї стали телевізори, радіоприймачі, пральні машини, меблі, ковдри. Майже кожна хата має власний мотоцикл, велосипед, а окремі легкові автомобілі.
До послуг громадян села дев'ятирічна школа, красень будинок культури, велика сільська бібліотека, медпункт, ветеринарний пункт, дитячий садок, адмінбудинок.
Щорічно поліпшується благоустрій села. Дороги в селі асфальтовані.
На території, де зараз розміщено село, з народних переказів, знаходився непрохідний ліс. Із слів Лешка Семена Івановича, старожила села, село знаходилось по урочищі «Глибоке». Під час нападу татарів на Галичину люди тікали в гори і поселялися в недоступних і незнаних місцях.
Так чотири сім'ї заблукали по руслу невеличкого потічка і поселилися в глибокому яру. Перші поселення з переказів людей не співпадають з даними, які є в енциклопедії «Історія міст і сіл», а припадають на другу половину XVI століття. Від того, що воно розміщувалося в глибокому яру, із якого не було видно хат пішла назва села Глибоке.
Ще до цього часу збереглися пам'ятні місця, де було село і частина його поселена і до сьогодні з тою назвою, що була раніше.
Ще збереглися криниці, стара липа, підвищення, де раніше стояла церква.
Зараз село розміщене вліво від тих місць і розташоване на пагорбах.
В кінці XVIII століття і на початку XIV століття в селі Глибока панувала страшна хвороба - ЧУМА і багато людей вимерло. Кількість населення різко зменшилась. 1772 року в селі нараховувалось 72 двори.
Наше село спочатку розміщалось за урочищем „За лозовим", під „Козацьким" і „Маслятиною". За „Лозовим" козаки розбили турків і від тоді це місце називається „Урочище" (під козацьким біля с. Лесівка).
Коли почалась Перша Світова війна 1914-1917 рр. між Царською Росією і Австроугорщиною на території нашого села цілий рік з 1915 року по 1916 рік стояв фронт. Головний штаб австоугорського війська розміщувався в урочищі с.Хмелівки (в „зрубах"). Лінія фронту знаходилась на вершині теперішньої міської гори в смт. Богородчани, де й досі є австрійські окопи. А війська Царської Росії тримали лінію фронту де зараз розміщений районний центр - Богородчани. Тут в вихлівних готували обіди для військових і на конях у великих каструлях окопами везли на передову лінію фронту.
Засновником кооперативної крамниці та молочарні був житель села Глибока Кульчак Іван Федорович. Ця крамниця була організована на пайових внесках покупців. Через рік організували молочарню і купили ручну для кооперативу молотарку, якою молотили зернові культури.
Друга лінія фронту розміщувалась на урочищі „Паливітка" у лісі, кілька метрів від поля. В даний час видно окопи та могили де поховані убиті військові. По спогадах батьків очевидців: коли австрійці готовили відступ до річки Лімниця, жителів нашого села Глибока пересиляли в село Саджава. При відступі на другій лінії фронту під „Палевідкою" за селом Глибока відбувався штурм і жителі села чули крики і плачі військових, а після штурму австрійські війська відступили до річки Лімниця і там перебили російських солдатів. Бойові сили російської армії зменшуються і відступають на старі позиції фронту - смт. Богородчани. І так відступи повторювались декілька разів. При відступі, коли поверталися російські солдати говорили: „австрійці із російських убитих солдатів будують мости". Лінія фронту тривала до того часу, поки не почалась в Росії Жовтнева революція. Як тільки почалась революція російські солдати залишили лінію фронту і втекли до Росії.
Внучка царського російського офіцера, який залишився в селі Грабівцях Богородчанського району розказує, що її дідусь допомагав при організації УПА. Навчав молодих хлопців військової справи і був учасником УПА.
В 1918 році, коли був обраний перший президент України М. Грушевський на території тодішньої Станіславської області було створено стрілецьку армію українських Січових Стрільців. До неї вступали і жителі села Глибока. Так студент Станіславської гімназії після проходження підготовки став командиром Січових Стрільців - наш земляк Кульчак Микола Федорович і загинув у бою із більшовиками, якими командував царський генерал Муравйов в 1918-1919 роках.
В 1939 році до села прийшли більшовики. Їх однодумці, яких фінансували більшовики на кордоні зустрічали з хлібом-сіллю. Більшовики почали встановлювати свою владу і арештовувати людей, саджати в тюрми та потім розстрілювати, деяких вивозили цілими сім'ями в Сибір, мотивуючи, що вони є куркулями. Так було вивезено в 1941 році дві сім'ї і це стало причиною, що молоді хлопці нашого села пішли в УПА.
У 1941-1947 роках в селі був голод. В 1950 році організували в примусовому порядку колгосп. Для організації колгоспу у людей примусово забирали стодоли, коні і увесь інвентар (вози, плуги, борони, сапачки, віялки і т.д.). Першу назву колгоспу дали імені Ковпака. А в 1960 році до нашого колгоспу приєднали землі сусіднього села Хмелівка і назвали іменем Т. Шевченка.
Св. Церква великомученика Дмитрія для парафіян с. Глибоке є земним кораблем, який проводить їхні душі до спасіння. В ній хрестяться, вінчаються, з неї відходять у вічність.
Через Церкву ми одержуємо Божественну допомогу, необхідну нам для того, щоб жити, дотримуючись чеснот, і досягти вічного щастя. Ця допомога називається благодаттю Божою. Її ми одержуємо за посередництвом Св. Таїнств і за допомогою молитви.
Ще на початку 17ст. була збудована перша церква у Глибокому. Невідомо, що сталося з цією церквою, але наприкінці 18ст.( 1780р.) побудована нова церква у центрі села, хоча метрики велися з 1748р.
У цій церкві служив о. Іван Озаркевич (1824-1837) – основоположник західноукраїнського театру, драматург, дід відомої української письменниці Наталії Кобринської. Ця церква згоріла, на її місці збудували невеличку церкву. А в 1906р. була збудована на тому ж місці і освячена нова велика церква в честь святого великомученика Дмитрія. З того часу і по сьогодні вона постійно пригортає до себе своїх люблячих дітей.
Хоча в Першу, і в Другу світові війни церква зазнавала багатьох пошкоджень, вона вистояла.
З приходом на парафію о. Володимира Савчина в 1996р. За старанням церковної громади у селі збудовано духовнокатехитичний центр, нову резиденцію, відремонтовано і відреставровано церкву, дзвіницю, споруджено котельню, встановлено огорожу, створюється музей церкви. Парох започаткував молодіжно-християнський театр, у виконанні якого поставлені такі твори: „Слуга Божий”, „Великдень”, „Різдво”та інші.
На парафії діє недільна школа, проводяться біблійні зустрічі з дорослими, суботня школа для молоді, реколекції для подружніх пар, працюють Вівтарна дружина, сімя Найсвятішого Серця, Апостольство молитви.
Список священників, які служили в с.Глибоке:

О. Іван Озаркевич - 1824-1837.
О. Лев Вітовський - 1870-1886.
О. Іралій Січинський - 1886-1887.
О. Йосип Смольницький - 1887-1906.
О. Василь Гординський - 1907-1941.
О.Василь Гира - 1941-1942.
О.Володимир Гординський - 1942-1954.
 
О. Микитин - 1954-1955
О. Йосиф Фреїв - 1955.
О.Теодор Бабуняк - 1955-1957
О. Юрій Городчук. - 1957-1962
О. Скільський - -
О. Чубатий - -
О. Наконечний - -
О. Кульматицький - -
О. Степан Комарницький - -
О. Дзюба - -
О. Михайло Одуд - -
О. Василь Петльоха - 1984-1986.
О. Мирон Дорош - 1986-1995
О. Зеновій Братина - 1995-1996
О. Володимир Савчин - 1996.

В нашому селі Глибоке є різні свята та обряди, які ми проводимо в різні пори року.
 
Будинок культури, спортивний зал і сільська бібліотека. 
Побудовано в 1985 році.
  
Дитячий садочок „Калинка”. Побудовано в 1978 році. 
Весною на Великодні свята біля церкви молодь, діти та дорослі, ходять навколо церкви співають веснянки і грають різні ігри.
Літом на свято Івана Купала в нас є така традиція, оскільки, навкруги чорний ліс і ставок недалеко, молодь, а також і дорослі розкладають там свої палатки і запалюють вогонь. Святкують аж до ранку поки не зійде сонце.
Найбільше в нас свят зимою. Перше свято Андрія, яке ми святкуємо по нашій традиції ще в ночі. Тої ночі молоді хлопці крадуть ворота в дівчат, які образили їх. Ворота вони ховають так, щоб їх було важко знайти. А ранком батько шукає свої ворота, інколи і цілий день. Але є і розумніші ґазди, які знають, що тієї ночі можуть зробити шкоду, тоді вони їх знімають і ховають.
На Різдво, напевно, як і всюди по всьому світі, люди колядують. В нас в селі є щорічна традиція коли сходяться молоді хлопці, які по старовинному сценарію, який передавався від старшого покоління, перебираються в костюми ангелів, пастушків, царів та інші, які показують сценку про „ Народження Ісуса Хреста". Іншими словами їх називають „Вертепом".
Ще один звичай на Різдво зустрічаються хлопці та дівчата і беруть з собою баян колядуючи хата в хату прославляючи новонародженого Сина Божого. А також з усіх околиць села з горішнього, середини та долішного району, сходяться старші сестриці і окремо браття. Вони також колядують збираючи кошти на церкву.
Для молодшого покоління є також один звичай . На Василя або Старий Новий рік дівчатка вибирають між собою двох дівчат і переодягають їх на Василя та Меланку.
Вони ходять в кожну домівку співають пісні і посівають пшеницю , вітаючи господарів з Новим роком та бажають їм щастя, здоров'я, злагоди в цьому році.
 
 
Церква великомученика Дмитрія

Св. Церква великомученика Дмитрія для парафіян с. Глибоке є земним кораблем, який проводить їхні душі до спасіння. В ній хрестяться, вінчають, з неї відходять у вічність. Ще на початку XVII ст. була збудована перша церква у Глибокому. Невідомо, що сталося з цією церквою, але наприкнці XVIII ст. (1780 р.) побудована нова церква у центрі села, хоча метрики велися з 1748 р.
У цій церкві служив о. Іван Озаркевич (1824-1837) -основоположник західноукраїнського театру, драматург, дід відомої української письменниці Наталії Кобринської. Ця церква згоріла, на її місці збудували невеличку церкву. А в 1906 р. була збудована на тому ж місці і освячена нова велика святиня в честь святого великомученика Дмитрія. З того часу і по сьогодні вона постійно пригорає до себе своїх люблячих дітей. Хоча і в Першу, і в Другу світові війни церква зазнавала багатьох пошкоджень, вона вистояла.
З приходом на парафію о. Володимира Савчина в 1996 р. за старанням церковної громади у селі збудовано духовно-катахетичний центр, нову резиденцію, відремонтовано церкву, дзвіницю, споруджено котельню, встановлено огорожу, створюється музей церкви. Парох започаткував молодіжно-християнський театр, у виконанні якого поставлені такі твори: "Слуга Божий", "Великдень", "Різдво" та інші. На парафії діє недільна школа, проводяться біблійні зустрічі з дорослими, суботня школа для молоді, реколекції для подружніх пар; працюють Вівтарна дружина, сім'я Найсвятішого Серця, Апостольство молитви.
  
Кожне місто, містечко, село нашої області має свою неповторну історію, переважно невідому навіть більшості його жителів. Автори сайту мали на меті популяризацію вивчення історії рідного краю, з якої починається історія всієї держави. Історичним джерелом для опису цього населеного пункту виступила книга: Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. – Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. – К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. С. 106 – 111, у зв’язку з повною відсутністю інформації з інших джерел.

Інформація ця безсумнівно застаріла з ідеологічної, моральної точки зору, тому будемо вдячні жителям цього населеного пункту, вихідцям з нього, всім хто цікавиться його історією за цікавий, змістовний матеріал, зрештою будь-які дані, що зможуть відкоригувати цю невелику довідку. Особливо цінною для авторів сайту будуть матеріали про звичаї і традиції, побут краян, боротьбу ОУН – УПА з Радянською владою, про репресованих, історію церкви, громадсько-політичних і культурних організацій на території населеного пункту як зараз так і в історичній ретроспективі.

Адміністрація порталу за матеріалами сайту http://www.history.iv-fr.net