Логін:
Пароль:

Сайт села Глибоке

Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Прикарпаття

Прикарпаття

Про цю землю не потрібно розказувати довго - Карпати! Недарма кажуть, що гори заворожують: хто
побував тут хоч раз, неодмінно постарається повернутися знову. Та хіба лише гори - принада краю? А надзвичайні руїни Раковецького замку? А середньовічна Чернелиця? А прадавній Крилос? А затишні
Снятин, Рогатин та Галич, з їх чепурними ринковими площами та дерев'яними храмами? А класний, кльовий, домашній якийсь Станіславів з модерністсько-конструктивісткім вістрям ратуші у центрі?

І ще у Станіславові народився Андрухович - це теж вагомий аргумент.

На території області під охорону держави взято 3,5 тис. пам"яток історії і культури. Найбільш відомі -
церква св. Пантелеймона в Шевченковому біля Галича, старовинні споруди в самому Галичі та Крилосі,
серці князівства Данила Романовича, замки в Раковцi та Чернелиці, Манявський скит, дерев"яні храми в Ворохті, Дорі та Коломиї, монастирь в Гошеві.

Справжнім відкриттям 2004 року стали замок та монастир у Маріямпoлi.
А рік 2005 в свою чергу може похвалитися казкової краси палацом в селі Приозерному, давніх Псарах.

Окрасою краю є оповиті легендами високогірні озера: Несамовите, Бребенескул, Марічейка, Лебедин.
Одне з найтаємничіших місць області - залишки польської обсерваторії на горі Піп Іван.


Богородчанський район


Богородчанський район Івано-Франківської області утворено 1939 року. Районний центр розташований на відстані 15 кілометрів від м. Івано-Франківськ. Територія району займає площу в 798,95 кв.км. В його 34 населених пунктах (32 села, 2 селища міського типу) станом на 1 січня 2001 року проживало 70,1 тисячі чоловік. Його свооєрідністю є те, що близько половини населених пунктів мають статус гірських. За обласними мірками район середній. Осообливістю його є ще й те, що з 1978 року тут розпочато будівництво промислових об”єктів газогосподарства і газопроводів спеціалістами з Угорщини, Польщі, Німеччини, Словакії. З тих пір Богородчани змінили своє архітектурне обличчя, стали одним з найкрасивіших в області селищ.
Тепер тут розташовані управління магістральних газопроводів, найбільше в Україні та в Європі газосховище, тепличний комбінат об”єднання "Прикарпаттрансгаз”. Шість гектарів цього господарства майже цілорічно забезпечують населення області та європейських країн високоякісними овочами.
Значна територія району вкрита карпатським лісами. Решта використовується в сільському виробництві.
Районний центр -- селище міського типу Богородчани, розташоване на правому березі гірської річки Бистриці-Солотвинської. У першій половині XVIII ст. в околицях Богородчан активно діяли загони опришків на чолі з О.Довбушем. У другій половині XIX ст. у Богородчанах перебував відомий прогресивний діяч і поет А.Могильний.
До найдавніших поселень Прикарпаття відноситься селище Солотвин, яке вперше згадується під назвою Краснополь у Галицькому літописі II ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. у Краснополі розвиваються різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство, малярство. Але найбільш прибутковим на той час вважався видобуток солі. Сіль вивозили ріками Бистрецею та Дністром до Галича, а звідти за кордон. Розвиток соляного промислу згодом став причиною зміни назви населеного пункту Краснополь на Солотвин.
Першими на території району виникли поселення -- Жураки, Підгір'я, Старі Богородчани (1441 р.), Дзвиняч (1450 р.).
На території району знаходиться пам'ятка архітектури XVII ст. -- Манявський скит. Монастир заснований у 1612 р. міщанином І.Княгиницьким, родом з м.Тисмениці.

Богородчани

Приємне прикарпатське містечко (і давнє - відоме з 1441 р). Населення - близько 8 тис. чоловік (у 1959 році
було всього 2,3 тис. чоловік). До Станіславова звідси всього 18 км.

Містечко пролітаєш на машині на одному подиху, ледве встигнувши помітити будиночок, схожий на ратушу -
та попросити пригальмувати біля величезного як на поселення Маріацького (бо ж Марії присвячений)
домініканського костелу з келіями.


Костел було зведено в 1742 р. До того був храм-попереднгик з 1691 р. - дерев'яний. Гроші на нього дала
Констанція з Трусколаських Потоцька, вдова великого підскарбія коронного Домініка Потоцького. Вже в
дерев'яному костелі знаходився образ Марії з дитиною, який віруючі вважали чудотворним. Розміри образу -
110 на 76 см. Прочани йшли в сподіваннях на диво, дерев'яного костелу було для всіх замало. В 1742 р.
на гроші Станіслава Коссаковського зводиться мурована святиня, в головний вівтар якої і переносять з
шаною образ Мадонни.

Після того як Прикарпаття загарбали Совєти, ікону в 1944 р. було вивезено з краю домініканцем Каетаном
Косятим. 30 років образ переховували в кляшторі в польському (а колись - українському) місті Ярослав.
Зараз вона зберігається в Корбелові (Кorbielow). Іронія долі: на 1941 р. планувалося велике свято на честь
250-річчя ікони, її мали коронувати папськими коронами. Не судилося - війна.

Палати духівництва та келії виникли дещо пізніше за храм - в 1762 р. В 1904 р. костел було реконструйовано.
Храм сильно постраждав в часи Першої світової війни. Відбудівля комплексу тривала в 1928-1933 рр.

В середині ХІХ ст. Богородчани та околиця перейшли у власність графа Рудольфа Стадіона. В ті часи
поселення, де проживало понад 4 600 чоловік (з них 43 % - євреї), було садибою староства.

Містечко - батьківщина О.Гірника (1912-1978), який вчинив акт самоспалення на Тарасовій горі в Каневі на знак
протесту проти утисків прав українського народу. На його честь встановлено пам'ятний знак.
Саме в Богородчанах, в мiсцевiй церквi, зберiгався з кiнця XVIII ст. славнозвiсний iконостас iз Скиту Манявського - визначна пам'ятка образотворчого мистецтва (1698, 1705), створений у скитi групою майстрiв-живописцiв, яких
очолював Йов Конзелевич (1667-1740). Саме цей іконостас вважається зразком високохудожньої пам'ятки. Шедевр зберiгається у Львiвському музеї українського мистецтва.


Чому цей високохудожнiй твiр названо Богородчанським iконостасом?Пiсля лiквiдацiї скиту Манявського (8 вересня
1785 року) його майно було розпродано й вивезено. Богородчанська громада в час розпродажу монастирського майна купила iконостас iз скитської церкви Воздвиження за 60 злотих, перевезла в Богородчани i помiстила в мiсцевiй церквi. Живописний шедевр зберiгався тут з 1785 по 1813 рiк (172 роки). Гуцули врятували цю безцiнну пам'ятку, в той
час коли iншi речi скиту пропали безслiдно.

По одному або по два образи знаходилися в сусiднiх церквах, як, наприклад, в Монастирчанах, Марковi, Солотвинi. До католицького костелу в Солотвинi перевезено один Скитський дзвiн. Сама церква Воздвиження з Скиту перевезена
була в Надвiрну, а надгробна плита засновника обителi Йова Княгиницького та iгумена Теодозiя передана до церкви в Марковi, звiдки її передано в iсторико-архiтектурний музей в Манявi, де вона виставлена в постiйнiй експозицiї музею.

В 1913 роцi Богородчанський iконостас було вислано у Вiдень на реставрацiю, а тим часом церква в Богородчанах згорiла в перiод першої світової вiйни. На щастя, iконостас зберiгся i був перевезений у Львiвський музей українського мистецтва.

За матеріалами сайту - http://www.castles.com.ua/if.html